Життя – цікава штука, а точніше, багатогранна. І дуже часто, проживши якийсь незвичайний епізод свого життя, ми в думках повертаємося до нього, щоб знову відчути і відновити в пам’яті події, які більше ніколи не повернуться, бо в людському житті кожна хвилина неповторна. Деякі події ми намагаємося не згадувати (гарно, що все скінчилось…), але більшість ми згадуємо із радістю, сумуючи про те, що тепер вони лиш спогади. Одним з таких моментів для мене стала подорож до Сполучених Штатів Америки влітку 2007 року.

Літав я туди як учасник програми міжнародного обміну CCUSA, і провів там 2 незабутніх місяці. Працював і жив в таборі Summit, NY. Але про все по порядку. А щоб влаштувати вам повне занурення в атмосферу мого життя в американському таборі, я буду доповнювати свою розповідь записами зі свого щоденника.

«Зараз лечу над Атлантичним океаном. Краса, яку неможливо описати. Внизу такі маленькі кораблі, яхти, хмарки, і всевладне біле сонце своїм промінням веде наш літак. І океан такий безмежний, і хвилі на ньому прекрасно-далекі, і я такий маленький у літаку».        

До речі, посадку наш літак здійснив у величезному міжнародному аеропорті JFK міста Нью Йорк, в якому літаки, якщо не помиляюсь, сідають кожні 40 секунд! Там ми швидко забрали багаж, пройшли митний контроль і поїхали до гуртожитку Колумбійського університету, в якому я провів першу ніч за тисячі кілометрів від рідної України.

Вже наступного дня я був у таборі. Він мені одразу сподобався. Там є басейн, тенісні корти, 2 баскетбольних поля, футбольне поле, озеро ну і ще прикольна столова, в якій я працював .Нас з Михайлом з Росії і двома місцевими – чорношкірими хлопцями Гаєм та Антуаном поселили в кімнату, яка на 2 місяці повинна була стати нашою домівкою.

Декілька слів про нашу з Мишком роботу на кухні. «Разом ми – оператори очисних споруд J Це звісно жарт. Взагалі то ми просто мили всілякий посуд, також носили коробки з їжею, ну і робили іншу роботу на кухні. Роботи вистачало завжди – але коли у мене чи у Мишка був вихідний, то ми були вимушені працювати на мийці за двох. Це були божевільні дні».

Відповім відверто – американська їжа мені не сподобалась, навіть звичні мені продукти смакували по-іншому. Але зате їжі було багато і різноманітна. «Про те що американці полюбляють хот-доги, гамбургери і картоплю-фрі, відомо всім – до цього можу додати, що вони шаленіють від газованих напоїв (у нас в столовій стояв спеціальний автомат), смажених курчат, локшини і всіляких соусів, а вранці неодмінно їдять смажену яєчню з беконом і кукурудзяні пластівці. Неважко здогадатися, звідки походить американська проблема ожиріння».

От так проходило життя в таборі – постійна практика розмовної англійської мови, праця в столовій, на післяобідніх перервах (з 3 до 5 години) – гра в баскетбол, відпочинок в басейні або тенісні тренування. Вечорами у таборі проходили всілякі заходи – піца-паті (вечірка з поїдання піци), дискотеки (американці зовсім не вміють танцювати, окрім чорношкірих, які тільки те й роблять, що танцюють і співають), театральні і музичні вистави, перегляд фільмів (зображення проектується на стіну одної з будівель, і всі просто неба, на стільцях або лежачі на землі в спальних мішках, дивляться фільм) тощо. «Життя і діяльність дітей, персоналу американського табору дуже насичена і цікава, вони постійно придумують якісь конкурси, забавки; в таборі діють численні клуби по інтересах».

Раз на місяць ми всім табором їздили до величезного супермаркету Galleria, в якому були розташовані такі всесвітньовідомі мережі американських магазинів як Best Buy, Wallmart, Target, Macy’s тощо. Рівень цін і вибір товарів в магазинах мене приємно вразив – одяг легко можна було підібрати з чесною 70% знижкою, їжа була теж недорогою, ну а непоганий ноутбук можна було придбати за 500-700$.

Просто казковими були останні 2 тижні життя в таборі – діти і більшість обслуговуючого персоналу поїхали, працювали ми по 2 години на день, і весь вільний час ми проводили в басейні, або подорожували в горах (наш табір був розташований в гірській місцевості), вечорами співали пісні під гітарний акомпанемент. Я вже  сильно сумував за Україною, але думка, що я вже не побачу моїх друзів, з якими я провів два цікавих і неперевершених місяці в США, робила мене ще сумнішим.

«Ну, що діти поїхали, то я вже сказав, ми тепер і працюємо поменше, і в басейн сьогодні сходили, пострибали як навіжені, так класно – наче весь табір для нас. В їдальні ми з Мишком за старших, бо головний кухар нас поважає і довіряє, а працюємо ми більше за всіх. І тепер всі холодильники в наших пріоритетних цілях – їж не хочуJ     

Зараз вийшов на вулицю, пишу на веранді. Літо проходить, і вночі вже прохолодно, а вранці такий морозяка, що не прокидаєшся – вилітаєш з ліжка.

Мишко кудись пішов, я сиджу сам і дивлюсь в темряву. Це як дивитися в майбутнє – доки не прийде час, нічого не побачиш. І незалежно на те, що колись прийде твій останній ранок, і після тебе люди так і будуть насолоджуватись красою нового дня».

Останній свій день в США я провів гуляючи по Нью Йорку, але весь день йшов дощ, який ніби передавав настрій мого серця. Мені було прикро відлітати, але я вже дуже сумував за рідною Батьківщиною, і коли літак Нью Йорк – Амстердам – Київ відірвався від землі, я відчув, як моє «маленьке американське літнє життя» завершилося.

Закінчити свою розповідь я хочу словами відомого українського письменника Олеся Гончара, чий твір «Собор» ніби переносив мене назад в Україну до рідних і друзів, коли мені так їх бракувало. «Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді. Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!»                         

Життєвим досвідом поділився Гапонюк Ілля